Головне меню
Новини
Соціалізація дитини в родині

Соціалізація дитини  в родині

Соціалізація дитини, тобто її входження у світ людей, починається від самого народження. Першою людиною у цьому процесі стає мати. Саме вона віддає дитині більшу частину свого життя, дає перші приклади любові, ніжності, турботи, вчить малюка спілкуватися з іншими людьми.

Жінка здебільшого скеровує виховні впливи родини на дитину. Вона - директор і методист домашньої школи, посередник між: дитиною та світом. Безумовно наука життя, яку викладають близькі та люблячі люди, легше сприймається дитиною, міцніше запам 'ятовується.

Вступаючи у життя, діти мають засвоїти багато правил, які склалися у кожному суспільстві. Це - неписані закони гуманного ставлення до людей, норми поведінки в товаристві, правила бережливого ставлення до природи, вимоги щодо користування предметами побуту тощо. Зміст цих норм, за якими живе суспільство, рослі конкретизують і в доступній формі подають дітям: вербально, на власному прикладі тощо.

Низка загальноприйнятих норм зумовлює культуру спілкування людей. Зокрема, обов'язковим для дітей є дотримання таких з них: вітатися при зустрічі, ввічливо звертатися з проханням, дякувати за послугу, не втручатися в розмову дорослих, розмовляти напівголосно, привітним тоном тощо. Ці норми настільки звичні, що може здатися, що на них не варто й зупинятися. Проте деякі батьки та й вихователі, навчаючи дітей правил поведінки, іноді мають на увазі лише зовнішній бік, а саме: гарні манери. Але ж гарними манерами уявлення про культуру поведінки не вичерпується. Треба насамперед виховувати у малят позитивне, гуманне ставлення до людей І вчити виражати його в привітанні, подяці, способі ведення розмови тощо.

Водночас ще в дитинстві малюки мають опанувати правила, які визначають їхні взаємини одне з одним та з дорослими.

Важлива умова спілкування - уміння уважно ставитися до бажань своїх однолітків і дорослих, рахуватися, співвідносити з ними свою поведінку. Але ж далеко не всі діти цим умінням володіють. І на це є багато причин. : родинах батьки дбають лише про задоволення своїх синів та доньок: їм насамперед іграшки і ласощі, розваги, відпочинок і найкращий шматочок за столом. Тут можна почути: "Апельсини тільки для Тані", «Петрик хоче такий самий самокат, як у Павлика. Треба завтра ж купити». Трирічна Іринка частує бабусю цукеркою. Бабуся відмовляється: "їж сама, хай тобі більше Я вже старе, мені не треба". Такі маленькі щоденні жертви поступово стають для дітей звичним явищем і як норма.

Вони і гадки не мають, що дорослим також може хотітися : солодощів, і гарного вбрання, і розваг. Намагаючись якнайбільше дати своїм чадам, батьки віднімають у них найдорогоцінніше - чуле, уважне ставлення до людей, їхніх бажань, запитів, потреб.

А дітям доводиться часто розплачуватися за це. Проблема виникає вже в садку, де всі рівні. Ті хлопчики й дівчатка, які звикли до привілейованого становища у своїй сім'ї, часто почуваються ображеними, скривдженими, не отримуючи бажаного.

Щоб запобігти таким ситуаціям, батьки мають не тільки не приховувати своїх бажань, а висловлювати їх, давати синам І донькам можливість зробити щось приємне для них, бабусі чи дідуся, брата, сестри, товариша, Іноді навіть відмовившись від чогось на користь інших. Добре, коли в сім'ї існує правило: однаково дбати про всіх її членів, Отже, ласощі купуються для всіх, всім купується рівноцінний одяг, в міру можливості всі мають право на спорядження для спорту, розваг та відпочинку, відповідно до інтересів іграшки, книги тощо.

Важливо, щоб діти змалку привчалися дотримуватися тиші, коли дорослі чи старші брати й сестри працюють з книгою, пишуть, слухають музику або відпочивають. Навчившись цього вдома, малята і в дитячому садку та в інших місцях, де багато людей, зуміють правильно поводитися.

Щоб дім не перетворювався на арену бою, треба вчити дітей рахуватися з можливостями дорослих щодо задоволення своїх бажань, з тим, що батьки не завжди можуть купувати їм ласощі та іграшки, що кошти сім'ї витрачаються на різні, необхідні для життя потреби: їжу, одяг, утримання квартири, навчання тощо. Це допоможе їм спокійно миритися з певними матеріальними обмеженнями і в умовах родини, і в дитячому садку тощо.

Малята мають розрізняти стани дорослих, розуміти їх, співчувати і допомагати, якщо потрібно. Наприклад, Ганнусина бабуся старенька, у неї хворе серце, їй важко підніматися східцями. Дівчинка свідомо уповільнює свій крок, підтримує під лікоть бабусю. А ще не так давно онука нетерпляче підганяла стареньку, не розуміючи, чому вона так повільно рухається, коли сама Ганнуся перестрибує через східці. Навчившись брати до уваги стан близької людини, дівчинка стала уважнішою і до чужих людей - дорослих та однолітків.

Дітей треба вчити узгоджувати свої бажання з конкретними обставинами. Так, шестирічному Павликові хочеться побігти гратися з друзями в розвідників, але мама пішла до крамниці, і хлопець має доглядати меншу сестричку, поки вона повернеться. Або ще: Вадикові дуже хочеться подивитися вирішальну зустріч з футболу, але час іти спати. Розв'язати з миром таку досить делікатну ситуацію допомагають ігрові прийоми: "Твій ведмедик хоче погратися із сестричкою". Дієвими є такі ігрові звертання: "Хочу спати. Досить дивитися футбол. Завтра подивимося в повторі", - просить Вадима Петрушка (Буратіно, ведмедик, Чебурашка тощо), взявши малого вболівальника за руку й прямуючи до спальні та вкладаючись у ліжко (звісно, з допомогою мами).

Вихованню в дітей співчуття до хворого, ображеного скривдженого сприяє встановлення у родині певною "ритуалу" висловлення співчуття до потерпілого: пожаліти, надати допомогу, спробувати виправити неприємне становище. Наприклад, хворому можна принести :и подати ліки, оправити постіль, провітрити кімнату, якось підняти настрій, розвеселити його. Ображеного чи скривдженого брата або товариша треба втішити, поділитися з ним улюбленою іграшкою, книжкою, ласощами, допомогти з'ясувати мирним шляхом стосунки з "кривдником".

Твердо встановленим у родині має бути правило: допомагати один одному у виконанні побутової роботи, робити послуги як дорослим членам сім'ї, так і братам та сестрам, старанно й охоче виконувати всі прохання близьких людей. Наприклад, можна допомогти мамі помити, витерти чайний посуд. Бабуся щось шиє, а онучка - витягає намітку, засилює нитку в голку. Батько ремонтує на кухні шафу, а син подає йому цвяхи, молоток, клей, притримує щось, щоб батькові було легше майструвати. Вихована так у родині дитина, звичайно, допомагатиме й виховательці, і товаришам у дитячому садку.

Правилом має стати повага до результатів праці всіх членів сім'ї. І це має виражатися у конкретних вчинках. Щоб білосніжна постільна білизна, так старанно випрана мамою, довше була чистою, треба систематично мити перед сном ноги, приймати душ, берегти пошиту бабусею сукню, не бруднити її, не рвати. Обов'язково й важливо підтримувати порядок та чис­тоту в приміщенні, прибраному дорослими. Охайність дитини стане їй в особливій пригоді у дошкільному закладі, потім і в школі, і в інституті, і на роботі. Звичка до порядку, сформовані навички самообслуговування поліпшать повсякденне життя хлопчика чи дівчинки.

Діти не завжди вміють і хочуть ділитися. Улюбленою іграшкою, ще не награвся сам, тож як її віддати кому іншому, та й смачна цукерка теж ніби не зайва.

Щоб виховати подільчивість, треба постійно вправляти дітей у цьому, вчити їх ділитися з батьками, близькими, дорослими, товаришами, братами та сестрами, з маленькими дітьми, ще відмовитися від бажаного заради близьких людей. З часом вони навчаться поступатися і товаришам, і навіть мало знайомим людям. В умовах перебування у дитячому садку подільчивій дитині легше зав'язати дружні стосунки з товаришами, а, крім того, всякий гарний вчинок викликає і повідну позитивну реакцію інших малюків, їхнє бажання відплатити добром за добро.

Не варто чекати, доки трапиться слушна нагода. Забезпечити ж постійне вправляння у добрих вчинках основі гуманних почуттів можна, ввівши в життя дошкільнят правило: ділитися іграшками, ласощами, книг та іншим з дітьми та дорослими. Водночас треба вчити малят, як можна порозумітися з товаришем, коли хочеться мати таку саму річ чи іграшку, як у нього. Обов'язковим має бути правило: ввічливо попросити бажану річ і, звичайно ж, ні в якому разі не відбирати її. Так малятам ще належить набути вміння розсудливо переконати товариша чи переконатися самому під впливом його аргументованих доказів. Можна вчити дітей при цьому посилатися на право черговості користування річчю, на право дружби.

Наприклад, досить гонористий впертий Вадик ніколи не міг встояти, коли улюблений його товариш Толя нагадував: "Я ж твій друг". А Тамара, віддавши сестричці гарну ляльку, почала варити для неї "обід", наспівуючи; "Спочатку ти, а потім я", маючі на увазі, що ляльку вони годуватимуть по черзі. В умовах дошкільного закладу, де іграшки спільні і їх не так б то як удома, вміння ділитися матиме чимало нагод вправляння та вдосконалення. А в цілому це сприятиме безконфліктним відносинам у групі.

Якщо діти навчаться доводити правомірність своїх бажань чи пропозицій і визнавати таку саму правомірність бажань ровесника чи дорослого, їм буде легко домовитися один з одним про спільні заняття, гру, правила тощо. Тож стане у пригоді правило: щоб переконати когось, треба навести резонні доводи. Знання ці правила та вміння користуватися ним дає змогу уникнути безпідставних наполягань, капризування, вередування, впертості, допомагає усвідомити доцільність безпідставність власних бажань. Уміння переконливо довести власні бажання вдосконалюватиметься в умовах щоденної взаємодії з однолітками, вихователями, сторонніми людьми.

Щоб виховувати у дітей свідому поведінку, дорослі самі мають взяти за правило доводити дитині правомірність своїх вимог.

Отже бачимо, зміст наведених правил передбачає такі ситуації, за яких обов'язково стикаються безпосередні інтереси двох чи більше осіб. Правило ж, точно визначаючи норми поведінки, учить дітей підпорядковувати безпосередні бажання спільним вимогам, рахуватися з інтересами інших, що сприяє формуванню таких почуттів, як доброзичливість, гуманне ставлення до людей, товариськість.

Не менш важливо ознайомлювати дошкільнят з правилами, які охоплюють досить широке коло побутових вимог, визначають поведінку дітей під час користування речами побуту, перебування в дитячому садку, вдома, на прогулянці, в транспорті тощо.

Обов'язковим для культурної людини є дотримання правил гігієни. Треба вчити малят щодня вмиватися, часто мити руки з милом, а в 5-6 років чистити зуби. Дитина має знати: перед умиванням треба обов'язково засукувати рукава, щоб не замочити одяг, умиватися так, щоб вода не розбризкувалася, досуха витиратися рушником І вішати його на місце. Не менш важливо тримати в порядку волосся, послуговуючись для цього дзеркалом та гребінцем. Милуючись охайним виглядом дитини, викликаючи в неї задоволення від цього, заохочуємо й надалі стежити за своїм зовнішнім виглядом.

Дорослі мають дбати, щоб у дитини завжди був чистий одяг відповідного розміру, в якому б вона добре почувалася. її обов'язково треба навчити помічати та Усувати безлад в одязі: зав'язати шнурки, застібнути ґудзики тощо Вчасна допомога й підтримка дорослого, інших дітей підтримують перші, іноді невдалі, спроби малят до самообслуговування, спонукають до вдосконалення і забутих умінь.

У щоденне життя малюка важливо ввести правило бережливого користування     одягом,     іграшками,     книгами,     іншими     речами:

використовувати їх за призначенням, самостійно чи з допомогою дорослих здійснювати дрібний ремонт, після використання класти на заздалегідь відведене місце.

З раннього віку дітям треба прищепити ряд умінь з культури їди. Цьому сприяють правила, що визначають позу за столом: сидіти на всьому стільця, присунувши його досить близько до стола, спину тримати прямо, під час їди нахилятися над своєю тарілкою. Діти мають знати, яку страву їдять ложкою, а яку - виделкою, коли треба користуватися ножем, серветкою. Треба навчити дошкільнят правильно триматися за столом: їсти безшумно, розмовляти напівголосно проковтнувши їжу, тактовно просити про якусь послугу за столом. Це може бути, наприклад, ввічливе прохання передати сіль, хліб, страву. Треба й самому вміти виконати чиєсь прохання, а також обов'язково дякувати за послугу, за їжу. В дитячому садку є можливість щоденного вправляння у дотриманні правил поведінки за сто­лом. Вихователеві важливо не тільки не втратити у дошкільному закладі те, що набуто дитиною в родині, а, навпаки, підтримувати, розвивати й удосконалювати набуті навички.

Не варто нехтувати цими правилами. Якщо батьки належно не працюють над вихованням зазначених умінь, а дитячий садок, у свою чергу, не підтримує зусиль родини, діти звикають їсти похапцем, недбало. Це і негарно, і некорисно для здоров'я. Згодом, коли діти підростуть, їм буде соромно за свої непривабливі манери, але тоді змінити щось буде набагато важче.

Культура поведінки проявляється не тільки у вчинках, а й у мовленні дитини. Точне дотримання законів мовлення, урізноманітнення й збагачення словника, чітка побудова фрази, правильна літературна вимова - усе це в цілому і становить культуру мовлення. Поступово й непомітно, в процесі мовного спілкування з дорослими діти набувають мовленнєвих умінь. Великий вплив на мовлення дітей справляє мовлення дорослих, з якими вони живуть та спілкуються. Звичайно ж, малі переймають як правильні форми мовлення, так і його недоліки.

Культура мовлення включає в себе не лише зазначені вище якості мови, а й манеру говорити. Діти мають засвоїти правила: говорити тоді, коли це необхідно, і лише про те, що вони знають, висловлюватися ла­конічно й переконливо, розмовляти привітним тоном. Ці вміння необхідні дітям для налагодження гарних стосунків з людьми, що їх оточують. Дітей, які добре володіють мовленням, ровесники охоче приймають до гурту, їм легше порозумітися з товаришами, висловити та об­ґрунтувати свої бажання. Спокійний доброзичливий тон звертання сприяє встановленню дружніх взаємин, ніколи не призводить до конфліктів. Задерикуватий же чи грубий - навпаки, призводить до виникнення непоро­зумінь, сварок. Культура мовлення виробляється у малят невимушено й підсвідомо під впливом мовленнєвих моделей дорослих - членів родини та вихователів, що їх дитина наслідує, не замислюючись. Отже, першочер­говою є вимога щодо правильності мовлення найближчих дорослих.

Наведені правила лише частково охоплюють деякі аспекти життя. їх, як і прийоми впливу, можна варіювати та доповнювати залежно від конкретних умов та обставин, в яких перебуває дитина.

Комусь може здатися, що побутові правила не мають етичного сенсу, і це буде помилкою, оскільки їх значення в моральному вихованні дітей безсумнівне. Дотримання цих правил необхідне для підтримки загального порядку та гарного настрою у сім'ї та дитячому садку. Водночас вони є регулятором взаємин дітей тоді, коли виконання правил контролюється дорослими чи ровесниками. У такому разі правило виступає критерієм вимог, що на нього можна посилатися в спірних випадках чи в разі непорозумінь.

Кінцевим результатом дотримання всіх правил незалежно від їх змісту є виховання в дітей уміння керуватися загальними вимогами, від­повідально ставитися до дорученої справи, справедливо розв'язувати суперечки, проявляти взаємну повагу, елементи взаємодопомоги, уміння поєднувати свої інтереси з інтересами товаришів та дорослих, тобто вміння поводитися серед людей.

 

 

 

 


Дата: 2012-02-21 08:03:35